Повномасштабна війна спровокувала міграційну кризу, рівну якій Європа не бачила з часів Другої світової. Те, що у 2022 році здавалося тимчасовою евакуацією «на пару тижнів», для мільйонів перетворилося на життя з нуля за тисячі кілометрів від дому. Станом на кінець 2025 року лише в Євросоюзі тимчасовим захистом користувалися близько 4,35 млн осіб, а загальна кількість біженців у світі, за даними ООН, сягає 7 мільйонів.
Для України цей відтік населення став справжньою національною травмою. Директор Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова дає сувору оцінку: втрати країни, враховуючи міграцію, загиблих та ненароджених дітей, сягають 10 мільйонів осіб.
«Це і є "демографічна прірва". Я сюди вкладаю не лише незворотні втрати, а й кількість тих, хто емігрував. Чи може бути інакше? Мабуть, може. Але я поки що інших варіантів не бачу», — зазначає Лібанова в інтерв'ю
РБК-Україна.
Ця криза вже змінила вигляд українських міст: у магазинах та кафе поменшало відвідувачів, бізнес страждає від дефіциту кадрів, а народжуваність впала настільки, що навіть у Києві зникли черги до дитячих садків.
Куди поїхали українці та як їх приймають
Більшість тих, хто знайшов притулок в ЄС — це жінки (75%) та діти. Чоловіки становлять лише чверть від загальної кількості. Основне навантаження лягло на Німеччину, де зараз живе понад 1,25 млн українців, Польщу (969 тис.) та Чехію (393 тис.). Хоча наприкінці 2025 року приріст числа біженців сповільнився, люди продовжують прибувати — лише за грудень минулого року у 22 країнах ЄС зареєструвалися ще 25 тисяч нових переселенців.
.webp)
При цьому експерти зазначають, що хвиля масового повернення вже пройшла. Лікар економічних наук Людмила Черенько вважає: «Хто реально хотів повернутися, той уже повернувся». У 2025 році кількість нових рішень щодо надання захисту в ЄС скоротилася на 16%, що говорить про стабілізацію ситуації.
Ставлення до українців у Європі залишається переважно позитивним — у середньому 80% європейців підтримують прийом біженців. Проте настрої дуже залежать від країни. У Фінляндії та Швеції підтримка майже абсолютна (97%), тоді як у Чехії вона становить 53%, а у Болгарії — 69%.
На цьому тлі країни ЄС поступово посилюють умови: тепер українцям потрібно активніше доводити спроби інтеграції, вивчати мову та шукати роботу, а соціальні виплати поступово скорочуються.
Економічний ефект та міфи про «виплати»
Існує стереотип, що українці в Європі живуть виключно за рахунок приймаючих країн. Статистика це заперечує. У тій же Німеччині кожен другий біженець уже працює, а в Польщі рівень зайнятості українців (75–85%) навіть вищий, ніж серед поляків.
Внесок наших громадян в економіку сусідніх країн виявився колосальним. За час війни українці принесли у ВВП Польщі 328,6 млрд. злотих, тоді як витрати польського уряду на допомогу склали близько 40 млрд. грн. Фактично Польща отримала у вісім разів більше, ніж витратила.
Дар'я Михайлишина з Київської школи економіки наголошує, що Європа економічно зацікавлена у тому, щоб українці залишилися. Враховуючи, що 70–80% дорослих біженців мають вищу освіту, є цінним ресурсом для старіючих європейських економік.
Що буде після 2027 року
Тимчасовий захист у ЄС продовжено до березня 2027 року, але обговорення майбутнього вже триває. Єдиного загальноєвропейського статусу для українців після війни не буде, кожна країна вирішить це питання сама. Очікується, що біженцям запропонують або перехід на стандартні робочі та навчальні візи або програми добровільного повернення.
Для України повернення цих людей — питання виживання. Елла Лібанова покладає надії на те, що саме найбільш кваліфіковані кадри захочуть повернутися додому, як тільки відчують безпеку та свою затребуваність.
«Військові мігранти їхали, щоб урятувати своїх дітей. І коли вони відчують безпеку в Україні, коли відчують свою затребуваність на ринку праці, і якщо вони її відчують, то вони повернуться», — резюмує демограф.
