Літературне об'єднання при редакції газети «Знамя Індустрії» утворилося на рік виходу першого номера друкованого видання – у 1930 році. За ці роки його членами було багато костянтинівців.
На початку 2000-х років місцеві поети щомісяця збиралися в актовій залі редакції, пізніше перейшли до центральної бібліотеки. Це був великий творчий колектив, об'єднаний однією метою – висловити свої думки та почуття у віршованих рядках.
У період війни наші поети роз'їхалися по всьому світу. Сьогодні, 21 березня – Всесвітній день поезії, і журналіст ZI дізнавалася, чи пишуть вони, як і раніше, вірші і про що їхні поетичні рядки. Дізнавалася у тих, з ким вдалося зв'язатися у телефонному режимі.
Михайло Милий – ідейний натхненник та організатор виходу поетичних збірок як загальних, так і особистих. У багатьох його віршах звучить тема поклоніння перед жінкою – матір'ю, дружиною, коханою. Але Михайло поет різноплановий, писав та пише на різні теми. Сьогодні він живе у Львові та бере активну участь у творчому житті великого міста, відвідуючи презентації збірок багатьох українських поетів. Він не лише продовжує писати сам, а й налаштовує на це інших, адже встиг потоваришувати з багатьма творчими людьми, які мешкають сьогодні у Львові.
Людмила Донченка – розумниця і красуня, як і раніше, живе в Костянтинівці. Її вірші близькі кожній людині, особливо жінкам. У них стільки ніжності, доброзичливості та любові, що хочеться перечитувати неодноразово кожен рядок. Людмила, як і раніше, продовжує писати на життєствердні теми. Людина дуже доброзичлива і оптимістична, має дуже багато друзів, які часто називають її «Наше сонечко».
Володимир Котелов – відомий у Костянтинівці сатирик та гуморист, що висміює у своїх творах підлість, боягузтво, лицемірство та інші людські вади. Володимир Миколайович не залишав рідне місто, але змінив тему своєї творчості. Як він сам каже, «перейшов на лірику» і сьогодні пише поему про кохання, особливо добре виходить складати дорогою на дачу, де Володимир проводить багато часу.
Ольга Мастепанова особливо запам'яталася читачам віршами із циклу «Пори року». Вона так помічала красу природи, що читаючи її рядки, легко уявити себе у засніженому лісі чи тихому осінньому парку під листопадом. Сьогодні Ольга Володимирівна живе у Костянтинівці та продовжує писати, щоправда, не так багато, як раніше. Але хіба може пройти одухотворена людина повз перший пролісок, що розпустився? Звичайно, ні, ось і продовжує писати про весну, про сонце, про життєстверджуючу силу кохання.
На жаль, з багатьма не вдалося зв'язатися, але ми добре пам'ятаємо Надію Штанько, Анатолія Константинова, Анатолія Сущева, Олену Степаччук та багатьох інших активних членів нашого об'єднання. І, думаю, що всі вони продовжують писати і не втрачають надії зустрітися знову в рідному серцю місті.
