7 квітня у публічному просторі Костянтинівки з'явилася нова пісня «Серце міста» — емоційне музичне посвячення рідному місту. В умовах війни такі творчі ініціативи набувають особливого значення, тому новина швидко розлетілася соцмережами, повідомляє ZI.
«Ця пісня — емоційний монолог про зруйноване місто та біль тих, хто залишив там частину себе. Автори передають свій зв'язок із Костянтинівкою, її промисловими ландшафтами, спогадами юності та почуттям втрати. Вона народилася на відстані сотні кілометрів. Автори працювали над нею в різних куточках країни, об'єднані спільним болем та ностальгією по рідному місту», — написали автори під своїм відео на YouTube.
Над піснею працювали троє людей:
Юрій Лосєв написав приспів.
Владислав Derb1k працював над текстом першого куплету, а також підбирав відеоряд.
Данило Хейхал завершив загальну ідею написанням другого куплету і відповідав за звук.
Прослухати та підтримати авторів можна за посиланням.
Ми поспілкувались з кожним із них. Розповідаємо, як з'явилася ідея створення пісні, як проходила робота над нею, з якими труднощами зіткнулися і що для кожного означає ця композиція.
З чого все почалося та хто був ініціатором створення пісні
«Ініціатором був Влад, це його ідея. Він зв'язався зі мною після Нового року, я одразу підтримав. Потім ми підключили Данила і почали обговорювати все в чаті, ділились своїми ідеями», — розповідає Юрій.
Музикою Юрій займається з дитинства і має великий досвід виступів.
«Вважаю себе досить творчою людиною. Співаю, обожнюю сцену. З дитсадка вже починав співати. Потім шкільні роки: концерти, КВК, знову ж таки виступ на сцені з піснями... У Донецьку навчався на режисера. Потім тут, у місті, працював у районній культурі, їздили селами та робили концерти. Співав у нашому ПК, був ведучим на святах. У 22 році став переможцем конкурсу «Громада має талант». Я тоді співав "Адажіо" італійською мовою. Загалом де сцена, там і я», — розповідає Юрій.
Йому як людині з досвідом Владислав показав свої нотатки. Він розповів, що писав в основному в «стіл», але йому завжди були цікаві метафори, гарні літературні вирази та гра зі словом.
«Ми знайомі дуже давно, навчалися в одній школі. Юра — людина естрадна, він завжди вів усі свята у школі та нашому місті. І я дав йому на оцінку кілька своїх рядків. Ми почали обговорювати цю тему, і він пізніше надіслав мені приспів. Це мене так надихнуло, що я дописав куплет просто під час обідньої перерви на роботі. Потім ще редагували, звичайно, і якось так помалу й зробили», — розповідає Влад.
Данило Хейхал був відповідальний за звук, а також він написав другий куплет у пісні.
«З ним я познайомився випадково. Я завжди стежив за інтернет-реп-батлами — турнірами на вибуття. Я й сам колись брав участь, і тому в Данилі я побачив себе з тією різницею, що Даня все робив на більш високому рівні. Ми почали спілкуватись, заговорили про пісню, і він запропонував записати нам другий куплет. Я дуже зрадів тоді, бо його музика мені подобалася. Свій куплет він записав швидко. А ще запропонував внести редагування в музику, і підсумковий варіант сильно відрізняється від початкового», — ділиться Владислав.
Для Данила це не перша пісня про рідне місто. Рік тому його пісня про Костянтинівку широко розійшлася у соцмережах.
«Влад спочатку був ініціатором створення цієї пісні: з його легкої руки все пішло. Ми познайомилися у соцмережах. Списалися, почали працювати. На все пішло місяці 2-3. Перший куплет записав він. Юра записав приспів, а другий куплет написав я», — розповідає Данило.
Які були складнощі
Ця робота забрала у музикантів чимало сил: усі троє перебувають у різних точках. Як розповідає Данило, були складнощі із записом: доводилося перезаписувати кілька разів, щоби довести всі частини до ідеалу.
Обговорювали також, якою має бути обкладинка для відвантаження на стрімінгові сервіси: музиканти бачили її по-різному. У результаті все ж таки дійшли згоди.
Окрім того, вихід пісні двічі переносили.
«Перша дата була запланована на 24 лютого, до третьої річниці української незламності та опору російській агресії, але мені прийшла ще думка зробити відео. Робити доводилося лише вночі, тож на це пішло так багато часу», — ділиться Владислав.
Юрієві ж довелося працювати у непростих обставинах. Він зміг досягти гарної якості, як він сам каже «у спартанських умовах». Виконавець знаходиться зараз у місті.
«Головна складність, з якою мені довелося зіткнутися, — це відсутність професійної апаратури. Мені довелося записувати вокал у спартанських умовах. Це була шафа з відчиненими дверима, щоб хоч трохи затримати звук, щоб він не розсіювався, і створений нашвидкуруч тримач для телефону. Так, свій вокал мені довелося записувати на диктофон у телефоні, перебуваючи майже у шафі. То справді був той ще експеримент... Довелося записати дуже багато дублів вокалу, щоб отримати хоч трохи якісніший звук», — ділиться Юрій.
Він також розповів, що важко було зібратися морально. Бракувало й часу: у період написання пісні місто часто зазнавало обстрілів. Тому творчість йшла на другий план: так чи інакше доводилося допомагати рідним та близьким після обстрілів.
Що музиканти хотіли сказати у своїй пісні
«Для мене це був своєрідний протест. Ще до війни багато чув таких слів, що скоріше б переїхати з Костянтинівки кудись, і я щиро не розумів цих людей. Для мене Костянтинівка — це мій дім і завжди залишиться ним. У моєму куплеті навіть є рядок: «я міста не цурався, не ховав, як НЕНСІ». НЕНСІ — це дуже відомий за радянських часів гурт із Костянтинівки, але на багатьох концертах їх оголошували як гурт із Краматорська. Я щиро цього не розумів», — розповідає Влад.
«Схоже, настав такий час, що нам захотілося поділитися переживаннями, розділити свої думки з іншими. Значить, так треба було. Ми хотіли залишити в пісні те, звідки ми родом, і розповідати про своє місто іншим», — ділиться Данило.
«Ця пісня, перш за все, про переживання, смуток, біль і, можливо, навіть відчай... Я вважаю, що в ній відображені переживання не тільки виконавців, але й кожного костянтинівця, який змушений був покинути свій дім, свою рідну землю, свій рідний куточок... Смуток тих, хто мріє повернутися додому, і тих, кому вже нікуди повертатися. Біль тих, хто, на жаль, втратив своїх рідних через цю прокляту війну... Відчай тих, хто замість власного господарства має лише руїни, і тих, хто залишився під відкритим небом… Кожен з нас вкладав в цю пісню частинку себе, своєї душі», — каже Юрій.
Про реакцію людей та свої очікування
«Якщо говорити про реакцію жителів міста, то вона була неочікувана, звісно. Видно, що зачепило людей. Рік тому в мене вже виходила пісня. Але вона була більше про ностальгію. А тут усе пронизано емоціями», — розповідає Данило.
«Дуже багато вдячності від людей за цю пісню. Багато пишуть у коментарях, що у них течуть сльози, деякі навіть писали, що душа рветься…», — додає Юрій. — Нам з хлопцями, звісно, хотілося, щоб пісня "зайшла" слухачам, але такого ефекту ми точно не очікували. Тому окрема велика вдячність кожному слухачу, що так тепло зустріли нашу пісню».
Про надії та плани
Автори зазначають, що мрія зараз у всіх одна: закінчення війни.
«Плани у мене дуже оптимістичні — залишитися живим і неушкодженим:) Сподіваюся на якнайшвидше завершення цієї проклятої війни. Потім можна будувати якісь інші плани», — відповідає Юрій.
«Щодо планів поки не знаю, а щодо надій, то сподіваюся якнайшвидше повернутися додому», — підсумував Влад.
Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу за посиланням нижче. Оперативні новини по Костянтинівці та всій Донецькій області, а також Україні:
