Піротехнік Станіслав Литовченко працює у ДСНС 15 років. Він проводив роботи з розмінування по всій області, зокрема й у Костянтинівці. Працював і того дня, коли загинуло троє рятувальників, а він сам отримав тяжкі поранення, після яких довго відновлювався. Через півроку він повернувся на службу, але змушений був змінити напрямок.
Публікуємо історію рятувальника: які роботи доводилося виконувати та з якими складнощами довелося зіткнутися за всі роки служби.
12 грудня 2022 року група піротехніків ДСНС проводила роботи у Костянтинівці — на місці падіння гелікоптера з особливо небезпечними боєприпасами. Під час виконання завдання стався вибух.
«12 грудня 2022 року ми виїхали на виклик до Костянтинівки. Їхали, сміялися, мріяли, як після роботи заїдемо за тими смачними булочками, які готували саме в Костянтинівці. А вже за кілька годин усе змінилося. Ми працювали на місці падіння гелікоптера з надзвичайно небезпечними боєприпасами. Кожен знав свою справу, діяли чітко, злагоджено. І раптом — вибух.
Усе перед очима стало червоно-жовтим. Потужний удар у спину, гул, свист у вухах. Я полетів. І поки летів — час наче зупинився. Секунда тяглася вічність. У голові крутилась єдина думка: “Я живий?.. Чи це вже смерть?.. Може, я просто ще не зрозумів, що все — кінець?” Було страшно. Не від болю — від невідомості.
Приземлився, отямився і побачив — горю. Бронежилет, одяг, обличчя — все було в полум’ї. Якось сам загасив себе, скинув те, що палало. Попросив побратима допомогти піднятися — тіло було ніби чуже. Коли трохи прийшов до тями — повернувся назад. Хотів допомогти. Але для трьох моїх колег було вже пізно. Двоє лежали поруч. Третього я навіть не впізнав одразу… Це був наш командир…
Потім — лікарня, операції, тиша палати й гул у вухах. Кажуть, вуса й окуляри врятували мене — очі й губи залишилися цілими…», — розповідає рятувальник.
Він отримав тяжкі травми: опіки, акубаротравму, порвані барабанні перетинки, осколкові поранення. Після місяців лікування та реабілітації Литовченко повернувся на службу, але вже в іншій якості — санітарним водієм у підрозділі гуманітарного розмінування.
Родом Станіслав зі Слов'янська. До повномасштабного вторгнення він брав участь у розмінуванні різних районів Донецької області — працював у Чермалику, Авдіївці, Мар'їнці, поблизу Горлівки та Донецької фільтрувальної станції. Вони перевіряли поля, ферми, узбіччя та навіть приватні двори, щоб знешкодити як сучасні, так і старі — часів Другої світової — боєприпаси.
«Ми йшли туди, де було небезпечно, бо знали — наша присутність рятує життя», — каже він.
Також запам'яталася робота на фільтрувальній станції біля Авдіївки, яку постійно обстрілювали. Сапери забезпечували доступ до ремонтних бригад, щоб відновити водопостачання для тисяч людей.
У 2019 році група, у складі якої був Станіслав, працювала у «сірій зоні» біля селища Зайцеве. Вони обстежили територію поряд із насосною станцією, коли стався вибух. Один сапер загинув, двоє — тяжко поранені. Сам Станіслав тоді дивом не постраждав.
«То була чергова перевірка території для водоканалу. Ішли згідно з інструкцією, дотримувалися дистанції. І раптом – вибух. Це був перший випадок у моєму досвіді. Дуже тяжко це переживав», — згадує він.
Після початку повномасштабного вторгнення Станіслав залишився на Донеччині. Одного разу у Малинівці Покровського району він знешкоджував касетні боєприпаси. Якоїсь миті прогримів несанкціонований вибух — тоді було тяжко поранено двох його колег.
«Працювали злагоджено, все йшло за планом. Але під час чергового підриву я почув по рації: Підрив. Двоє колег зазнали тяжких поранень. Ми одразу почали надавати першу медичну допомогу та викликали швидку. Щоб прискорити надання кваліфікованої допомоги, завантажили хлопців у машину та повезли назустріч медикам. Один був у тяжкому стані, другий – середньої тяжкості. Встигли. То був дуже важкий день», — каже він.
Також він працював у Лимані, Святогірську та зруйнованому Богородичному — обстежив територію одразу після деокупації, коли все було заміновано. У вільний час Станіслав допомагає навчати молодших колег.
До війни часто знаходили і боєприпаси часів Другої світової. Одного разу він виявив німецький підривник від протипіхотної «стрибає» міни в ідеальному стані. «То була справжня історична знахідка», — згадує він.
За роки служби Станіслав отримав безліч нагород: орден «За мужність» ІІІ ступеня, почесну відзнаку Асоціацій «Орден — честь та слава», відзнаку Президента України «За оборону України», нагрудний знак «За відвагу у службі». Кожна з них нагадує йому про найважливіші етапи життя, пережиті моменти та втрати.
Станіслав має дружину і дочку. З початку повномасштабної війни вони евакуювалися до безпечнішого регіону. У відпустку він обов'язково відвідує сім'ю, а у повсякденності підтримує зв'язок по телефону.
«Я дуже люблю свою роботу. Вона складна, небезпечна, але в цьому — її сенс. Просто я роблю те, на що інші не наважуються. У цьому моя сила», — каже він.
Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу за посиланням нижче. Оперативні новини по Костянтинівці та всій Донецькій області, а також Україні:
