Голова підкомітету з питань взаємодії держави і бізнесу та інвестицій Комітету з питань економічного розвитку Ігор Марчук заявив, що приклад країн, в яких перебувають українські біженці, доводить що ліміт доходу платників податків на спрощеній системі має бути більшим.
За його твердженням, сьогодні понад 8,9 млн українських громадян залишаються за кордоном через війну. З початку 2023 року ця цифра зросла ще на 900 тисяч. Тобто 57% економічно активного населення України перебувають за її межами та майже не впливають на її економіку.
Основні країни-реципієнти, в яких знайшли прихисток українці, це Польща - понад 1,5 млн осіб, Німеччина - понад 1 млн, Чехія, Італія, Іспанія, Румунія.
Згідно з розрахунками Європейського центрального банку (European Central Bank), 55% вимушених емігрантів з України працевлаштовуються або активно шукають роботу в країнах-реципієнтах. Отже, перспективи повернення в Україну близько 5 млн громадян під великим питанням. І час, на жаль, працює проти нас.
Зараз в Європі розгорнулась справжня боротьба за українців. Німеччина ще у 2022 році оголосила про наміри щороку залучати 400 тисяч кваліфікованих робітників з-за кордону. Про необхідність залучення додаткової робочої сили заявили також Польща, Румунія, Литва, Естонія.
Боротьба за кваліфіковані кадри серед мігрантів з України є цілком зрозумілою. Адже вимушена міграція з України та перебування українців за кордоном має неабияку вигоду для країн-реципієнтів.
Що потрібно для того, аби повернути українців в Україну?
Державі потрібно створювати істотно кращі соціальні, економічні, фінансові й фіскальні стимули для реалізації підприємницького потенціалу наших громадян у межах української економіки.
Очевидно, що спеціальні податкові режими є найефективнішим інструментом у багатьох випадках. Особливо коли йдеться про компромісну детінізацію, яка в більшій чи меншій мірі актуальна для будь-якої країни.
Для вирішення надважливого завдання повернення українців в Україну держава має не сліпо копіювати фіскальні політики країн-сусідів щодо системи та ставок оподаткування мікро- та малого бізнесу, а створювати стимули які будуть суттєво кращими, ніж ті, що існують у країнах-реципієнтах.
За інших рівних умов, що сильнішою інституційно є та чи інша держава, то більший податок вона може собі дозволити встановлювати для мікро- та малого бізнесу. Тим паче досвід розвинутих країн світу це з легкістю доводить.
