«Я рятувальник, і поки триває війна, поки у мене вистачає сил і можливостей — я служитиму, працюватиму і допомагатиму людям, тому що це мій обов'язок», — Роман Дичко, пожежний-рятувальник 41 державної пожежно-рятувальної частини м. Костянтинівка.
Родом з селища Зоря Краматорського району. В лавах ДСНС з 2015 року. За роки служби нагороджений нагрудним знаком «За відвагу в надзвичайній ситуації», відзнакою Президента України «За оборону України», Почесним нагрудним знаком Міністерства оборони України «За особливу службу» III ступеня та нагрудним знаком «За відвагу в службі», повідомляє ДСНС.
Ще зі шкільних років Роман із захопленням спостерігав за роботою рятувальників — як вони на червоних машинах мчали на виклики, рятували людей і боролися з вогнем. «Я завжди захоплювався їхньою мужністю та самовідданістю. Тому після строкової служби вирішив здійснити свою мрію і приєднався до Служби порятунку. Сьогодні я рятувальник, який щодня виконує свій обов’язок — допомагати людям у найважчі моменти їхнього життя», — ділиться Роман.
24 лютого 2022 року Роман прийняв одне з найважливіших рішень у житті — залишитися у Костянтинівці. Він знав, що попереду чекають важкі випробування, але розумів: його служба потрібна саме тут. «Майже з перших днів війни Костянтинівка зазнавала обстрілів. Один із перших прильотів стався по триповерховій будівлі місцевого навчального закладу. Пам’ятаю, ми приїхали на виклик, а будівлі вже немає — залишилася лише купа брухту та фундамент, а під завалами перебували люди. Тоді у нас ще не було досвіду проведення робіт з розбору завалів, але ми працювали, бо часу на роздуми не було. Під час аварійно-рятувальних робіт над містом знову летіли ракети, вибухи гриміли поруч, і нам довелося ховатися в укритті, поки мине небезпека. А потім знову поверталися до робіт. На жаль, там були і поранені, і загиблі…», — пригадує рятувальник.
Костянтинівка щодня зазнає обстрілів. Руйнування всюди.
«12 березня Костянтинівка знову зазнала потужного обстрілу. Під час чергування наш підрозділ отримав повідомлення про пожежу в п’ятиповерховому житловому будинку. Прибувши на місце ми підтвердили загоряння квартири на другому поверсі й почали гасіння. І раптом — повторний удар. Всього за кілометр від нас ракета влучила у дев’ятиповерховий житловий будинок. Вибух був настільки потужний, що навіть п’ятиповерхівка, де ми працювали, затремтіла.
Ми ліквідували пожежу й вирушили на допомогу колегам. Коли прибули на місце, перед очима відкрилася моторошна картина: полум’я охопило квартири з четвертого по п’ятий поверх, балкони палали, у вікнах люди махали руками й кричали: „Допоможіть! Ми не можемо вийти!“ Сходи в під’їзді були завалені, тому евакуацію доводилося проводити за допомогою автодрабини. Людей знімали прямо з вікон, а пожежу намагалися стримати, аби вона не поширювалася далі. Полум’я вже діставалося сьомого поверху, а на дев’ятому чоловік благав врятувати його. Ситуація була критичною, але ми виконали завдання — врятували мешканців та ліквідували пожежу.
Повернувшись у підрозділ, отримали нове повідомлення: під завалами дев’ятиповерхівки перебувають люди. Ми знову вирушили туди. На дев’ятому поверсі почувся дивний шум — це була музика з USB-колонки, яка ще працювала, і разом із цим — слабкий голос: „Будь ласка, допоможіть…“ Квартира була повністю завалена цеглою та плитами. Ми руками розбирали камінь за каменем. Нарешті знайшли чоловіка — він ледве дихав, увесь у пилюці й крові. „Врятуйте мою дружину…“ — прошепотів він. Його ноги були затиснуті тумбочкою й плитами. Ми ломом і сокирою розламували меблі, щоб визволити його. Транспортувати його вниз по автодрабині було неможливо через травму ніг. Ми розчистили прохід через дах і сусідній під’їзд, і лише так змогли передати його медикам.
Врятувавши чоловіка, ми повернулися до зруйнованої квартири, щоб врятувати його дружину. Під завалами ми почули: „Я не можу дихати… Допоможіть…“ Ноги жінки були затиснуті уламками, вона пролежала так понад 10 годин, борючись за життя. Ми розбирали завали довго. Вона лежала на дивані, коли пролунав вибух і її засипало. Жінка намагалась власноруч розчистити простір біля себе і розбите скло різало її руки, тож ми одягали на неї свої краги, щоб не травмувати ще більше. Майже добу вона провела під завалами, нарешті її визволили, транспортували через сусідній під’їзд та передали медикам.
Їхня історія — диво серед руїн. І все могло б закінчитися інакше, якби не той звук колонки, яку вмикав чоловік, аби їх почули та врятували. Того дня, серед попелу, вибухів і руїн, ми зрозуміли: навіть у найстрашніших умовах боротьби є місце перемозі. І кожне врятоване життя — це наша перемога», — ділиться пожежний-рятувальник Роман.
У Романа є дружина та маленька донька. Спочатку вони евакуювалися до Києва, а нещодавно переїхали до Львівської області. Маленька донечка дуже сумує за батьком і з нетерпінням чекає кожної зустрічі з ним, щоб провести час разом. Дружина також переживає розлуку, але добре розуміє важливість його служби та підтримує рятувальника у непростій роботі.
У вільний від служби час Роман займається спортом, а інколи любить вибратися на риболовлю. Під час риболовлі він відчуває спокій і відпочиває від щоденних турбот, насолоджуючись тишею та природою.
«Моя мрія зараз, мабуть, як і в усіх — щоб війна скоріше закінчилася, щоб кожен зміг повернутися у свій дім і бути поруч із рідними. Оце моя головна мрія на сьогодні, а що буде далі — покаже час», — Роман Дичко.
Нагадаємо, із Костянтинівки вивели підрозділ ДСНС після авіаудару по рятувальній частині.
Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу. Оперативні новини по Костянтинівці та всій Донецькій області, а також Україні
