33-річний Олександр Держановський із Костянтинівки один із перших, хто став на захист України після повномасштабного російського вторгнення. Служив у 92-й окремій штурмовій бригаді Холодний Яр. У травні 2023 року під час бойового завдання отримав тяжке поранення, тривалий час перебував у реанімації. Три місяці рідні вважали захисника зниклим безвісти, оскільки товариші по службі, які були поряд з Олександром на тому завданні, загинули.
Але завдяки небайдужим та волонтерам воїна знайшли, повідомляє видання Експрес.
"У Сашка непросте життя. Вони із братом Євгеном росли, можна сказати, без батьківського тепла та піклування. Попри це, Олександр — дуже світла людина, великий працелюб. На життя заробляв тим, що заготовляв дрова. Армійського досвіду не мав. У перші дні великої війни отримав повістку і, не вагаючись, долучився до лав захисників — став військовослужбовцем 92-ї окремої штурмової бригади “Холодний Яр”. Після навчання його відправили на Донеччину. Ми постійно підтримували спілкування, Сашко гордився, що він військовий і виборює мирне небо", — розповідає Ірина Ткаченко, кума Олександра.
Тяжке поранення захисник дістав 14 травня біля села Берхівка Бахмутського району. Бійці вирушили на бойове завдання — зачищати ворожі позиції.
"Олександр йшов поряд з БТРом. І в якусь мить туди прилетів снаряд, все спалахнуло. Уламки поцілили і в нього. Брат щосили намагався рятувати побратимів, але знепритомнів. На щастя, його підібрали інші бійці і вивезли з місця бою. Олександр каже, що у ті страшні хвилини молив Господа дати йому ще один шанс. І Всевишній почув його. Первинну медичну допомогу братові надали у Часовому Яру, далі був Краматорськ, а у Дніпрі йому зробили складну операцію з видалення металевих осколків зі спинномозкового каналу. Потім було ще кілька операцій. Як уже тепер довідався, лікарі не давали жодного шансу, що пацієнт виживе. Але знову втрутились вищі сили! Олександра евакуювали гелікоптером до Києва", — додає брат бійця Євген Держановський.
За словами Євгена, коли з братом обірвався зв'язок, він запідозрив погане. Від бійців із бригади Олександра почув, що був важкий бій, у якому всі загинули.
"Здавалось, що серце зупиниться! Але потім мені вдалось розшукати братового комбата, і він повідомив, що після бою виїжджали на місце забрати загиблих. Олександра серед них не було. У мене зажевріла надія, що брат поранений, можливо, у полоні. Ми умістили його світлину в соцмережах. І ось 16 серпня мені зателефонували небайдужі й сповістили, що Сашко в Ужгороді на лікуванні. Стан важкий, але стабільний. Я відразу вирушив із Костянтинівки до нього. Брат впізнав мене, ми розплакались.
Олександр благав не покидати його. Тому я постійно поруч. Уламки ушкодили важливі нервові закінчення, брат поки що не відчуває ніг, пересувається на візку. Але щоранку бере в руки гантелі. Лікарі не дають жодних прогнозів. Та у мого брата велика жага до життя. Якщо він єдиний вижив у тому пеклі під Бахмутом, то хочеться вірити, що станеться ще одне диво і Олександр стане на ноги. Вірю, що так воно й буде", — додає Євген Держановський.
