Що таке тактичний ніж та як його вибрати?

По-перше ніж має бути всіляко корисним своєму господареві, допомагати йому вирішувати різноманітні завдання, а то й просто виживати. Тобто йдеться про предмет суто утилітарний та функціональний.

І саме тому ножами люди користуються вже близько 2,5 мільйонів років. Бо саме такий вік мають найстаріші кам'яні ножеподібні леза.

Йшли століття, ніж (як і сокира) залишався головним особистим інструментом, як у господарстві, так і на війні чи полюванні.

Чому?

Вся справа в дешевизні, універсальності та зручності носіння.

Постійними користувачами ножів були військові. Не відставали від них у цьому питанні мисливці. У принципі, довгий час, це були одні й ті ж самі люди. Тому особливої різниці між військовим та мисливським екіпіруванням не було.

Так от щодо військових ножів. Якщо вимовити вголос слова «середньовічний воїн», більшість відразу уявить собі фігуру з мечем. І, загалом, помилиться. Мечі були дорогими і доступними далеко не кожному. Мало того, придбавши таку дорогу річ, ви могли використовувати її тільки з однією метою – битися.

А ось ніж (до речі, сокира також) були поширені серед тогочасних воїнів значно більше. Адже ніж та сокира були у рази дешевшими, та відрізнялися куди більш багатим спектром застосування. Ті старовинні ножі, що таки дійшли до нас, є предметами досить універсальними та функціональними.

Багато що змінилося з початком масового застосування вогнепальної зброї в арміях. Довгий громіздкий мушкет, а за ним і крем'яна рушниця, стріляли рідко і в проміжку між пострілами мало чим могли допомогти своєму власнику. Нести ж із собою ще списа чи піку вага мушкета вже не дозволяла.

Ось і довелося ножу піхотинця переїхати з пояса на ствол рушниці, перетворившись на багнет. Ставши фактично наконечником довгої древкової зброї, штик-ніж часто набував яскраво виражених колючих властивостей, значно втрачаючи при цьому свої господарсько-побутові здібності. Зрозуміло, що стилет, пристосований для війни, у побуті не дуже зручний.

Але, все ж таки, спочатку штик перетворився на бойовий стилет чи кинжал. Це відбулося у роки Першої Світової. Тоді стали частими рукопашні сутички у окопах у яких довга гвинтівка с багнетом більше заважала. Бойвими ножами для рукопашного бою користувалися війскові усіх діючих сторін.

Але, вже під час Другої Світової, виявилося, що у рукопашну бійці стали вступати значно рідше. А ось істи, працювати по лагерю, відкривати ящики не перестали. Так бойові стилети та кінжали поступилися місцем більш універсальним моделям. Багато з них мали походження від американських ножів для полювання. Прикладом такого, більш універсального, ножа може бути славнозвісний KA-BAR.

Таким чином, більшість часу навіть солдатський ніж грає роль інструменту, а не зброї. При цьому, враховуючи, що нічого кращого часто під рукою може просто не виявитися, ніж часто виконує функції йому начебто не властиві: їм можуть щось забивати, стругати, рубати, використовувати як ричаг або навіть як кілочок або грузило для закидання мотузки.

З усього сказаного вище назріває питання: “Які ножі краще підходять у якості тактичних?”

У держави, що будує масову армію, відповідь буде такою: “Ніж повинен бути дешевий і пристосований до масового виробництва, при цьому залишаючись більш-менш корисним”.

Саме тому часто тактичні ножі не є армійськими ножами. Багато з них не знаходяться на озброєнні зовсім не тому, що вони гірші за армійські. Інколи це зовсім навпаки.

Якщо ж у вас є можливість вибирати ніж собі самому, то перелік виходить десь такий:

• Ніж має бути по-справжньому міцним, щоби витримати значні навантаження. Якщо ніж у вас один, краще щоби це був фіксований (нескладаний) ніж. Складаного ножа краще взяти “вторим номером”.
• Хоча кінобойовики пропагують ідею, що ніж для суворих умов має бути справжнім тесаком, як у Рембо, у житті це все ж таки не так. Довжина та вага мають бути не надмірними. Адже саме цю річ доведеться носити із собою постійно. Довжина клинка в 100-150 мм, вага 200-300 грамів виглядають, мабуть, оптимальними.
• Ніж – фактично смуга сталі, заточена та пристосована для утримання рукою. Чим міцніша ця смуга, тим краще. Чим товщий клинок – тим він міцніший. У деяких моделей ножів виживання товщина клинка по обуху буває до 8 мм. Але ріже таке товсте лезо не дуже добре. Оптимальною все ж таки вважають обух товщиною десь 3.8 — 6.5 мм.
• Про те, яка саме сталь має застосовуватися у подібному ножі, суперечки не вщухають давно. Головне, в чому сходяться більшість експертів – сталь повинна бути стійкою до ударів, нержавіючою (чи захищеною від корозії) і добре тримати заточування. Сортів сталі, що відповідають тим вимогам, вистачає. Наприклад, останні серії вже згаданого ножа KA-BAR були зроблені з інструментальної сталі D2, дуже популярної останнім часом у ножовій індустрії. З'являються останнім часом і різноманітні нові високотехнологічні сплави. Але ціни на них часто дещо “кусаються”.